Навіщо так собі пожартувала хвиля?
На острів мій закинула без віз
Мужчинку голого, який лежав без бриля,
А сонце тут таке, що пражить ніс.
Сплела з ліани капелюха.
Кокос розбила. Дала пить.
Потерла трохи зимні вуха,
Прийшов до тями. Буде жить.
Зварила юшку. З'їв рибину.
...І скривився: - Не те на смак,
Якби туди шматок свинини,
Та втерти б грубий ще буряк...
А я йому так догоджаю,
Віддала, навіть, свій гамак.
Печу, варю, всю ніч гойдаю,
Він цілий день лежить навзнак.
Говорить, що естет від роду,
Ще каже - голубих кровей.
Не хоче і за зимну воду,
Бо воду носить лиш лакей.
А ввечері дістав захцянку,
Забаг опеньки лісові.
То я, дурна, з самого ранку
Облазила тут всі кущі.
Чи я здуріла, вільна птиця.
Він тільки свисне, я лечу.
І головне, не для годиться,
Щиренько так йому годжу.
То, певно, я перемолилась
Святому з моря Нептуну.
Раз Робінзона попросила,
То вже, що дали, те й люблю.
Оксана Максимишин-Корабель
19 березня 2014р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486938
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 20.03.2014
автор: ОксМаксКорабель