мамо, ти знаєш, як страшно, коли серед ясного неба
по вулиці маршем йдуть танки...мамо, чому ж це так треба?...
мамочко, Боже, як лячно, коли вже знайомих забрали
в армію... вони й вже присягу країні служити віддали...
мамочко, що ж це? чому так? ми ж бо сусіди давно вже...
що ж ми тепер вже війною, вирішим, хто переможе...
ненько, це ж наша вітчизна, сльози самі виступають...
коли Олімпійські медалі наші в бою здобувають...
коли наша спільна команда в футболі виборює місце...
коли закричати ти хочеш: "Пишаюсь, що я Українець!"
мамо, а зараз вже страшно...ми ж бо готові до бою...
хоча не хотілось би так нам...залити весь Крим тою кров'ю...
мамо, ми стільки вже вміли, поволі вставали з колін вже...
мамо, не хочу руїни...знаю, що всім не байдуже...
дай Боже, миру нам, мамо...ясного, синього неба...
я так не хочу війни, мам, правда, війна нам не треба...
хочеться жити й кохати, вільно вдихати повітря,
мамо, дай мені сили, оце пережити страхіття...
хочеться знову заснути, прокинувшись - глянути вгору...
а там все спокійно, розкішна і мирна країна довкола...
дай Бог, на краще минеться, і мир запанує у нас вже...
Вкраїна ще наша всміхнеться...добро на землі переможе...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486646
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.03.2014
автор: Sama_po_Sobi