Зношена душа...Що аж синці...
Зболена до болю,що немає.
Я тримала сонце у руці,
Я тримала час,що вже минає.
Осипались цифри.Циферблат
Поржавів до крихт самої крові.
А в руках новенький автомат
Говорив,що вже нема любові...
Зношена душа...Усіх століть...
Зболена...Невже це тридцять третій?
Я тепер живу серед жахіть,
Де знаходять мертвих серед степу...
Лине,лине співаночка,
Плаче ненька сива.
-Вмерла рідна дитиночка!
Матір голосила.
Лине,лине до Дунаю,
Ворон вочі клює.
-Я ж тя синочку ховаю,
Де явір ночує!..
Йой,ці плачеш нічко темна,
Лем ти 'го прикриєш!
Не вмерай лише даремно...
В земельці застинеш!..
Голосила сива ненька.
Пушла в стару хижу.
Боженьку,яка старинька...
-Я вже до тя ближе...
Лине сумна співаночка,
Калина розквітне.
Заквітчана сорочечка...
Вже не вдягне влітку.
Лине пісня до Дунаю,
Ворон там кружляє.
Война буде?Я не знаву...
Місяченько сяє.
Мати співанку співала,
Калину садила.
Боже,вчора йши не знала,
А нись голосила...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486316
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.03.2014
автор: Відочка Вансель