Замкнути б душу десятьма замками
Та ще й сховать за мури кам'яні,
Щоб не штрикали гострими голками
Нахабної, облудної брехні,
Щоб безсоромні хижі буржуї
Отруту обіцянок не вливали,
На гострий кіл, безправну, не саджали,
Міжклановим лай.ом не поливали
І не плювали владні холуї!
Але ж, вона в тих мурах задихнеться
І знепритомніє, неначе в комі,
Заціпеніє й більше не стріпнеться...
То ж, треба вижити в новім Содомі...
Тримай удар, душе моя ранима!
Гартуйся й світлу віру бережи.
Попереду ще - путь неісходима,
Незвідані причали й береги.
Ти музики і квітів, й сонця хочеш,
І віриш в купину неопалиму,
Так любиш тихі солов'їні ночі -
Ні! Ти й сама сховатись не захочеш.
Держи удар, душе моя ранима!
2012 р
Із збірки "Душі несмілі первоцвіти"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486243
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.03.2014
автор: Світлана Моренець