Твоєму тілу наказали "Струнко!"
І те піддалось, в небо завербилось.
Степи підслухали і вмить заколосились.
Шумлять твого волосся візерунки.
Ти - тятива, натягнута на світ
і ти ж - стріла, поцілена у небо.
Моя гнучка та непохитна вербо.
Моїх глибин травневий малахіт.
Твій стан бринить як арфова струна.
Од вітру трав невпинні реверанси.
Моїх думок строкаті дисонанси
очей твоїх Усесвіт поглина.
Пірнай у ніч! Я стримую потік
усіх машин, полюючих на простір.
Лунає серця перебитий постріл.
Хтось каже "Струнко" та мовчить навік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485207
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.03.2014
автор: Невідомий Автор