Я вже не той, що був раніше,
У мене інший погляд на людей,
Пропало радості чуття і що найгірше –
Рятувати людство вже нема ідей.
У голові одне. Хочу спитати:
Для чого Бог вас наділив умом?
Невже щоб тільки землю плюндрувати,
Змішавши все на ній з одвічним злом.
Створивши нас в своїй подобі,
Він цього певно не хотів,
Від помилок не застережені і боги,
Не все побачиш через плин віків.
Богом усе продумано було:
І розвиток, і переміщення його
В час катастроф Землі
На вищі все щаблі...
Але заданий хід йшов навмання,
Щаблі тріщали від напруг,
Ще й розвивалась всяка чортівня
Божих створінь навкруг.
І потонуло людство в сірому тумані,
Створіння божі наче в п’яному дурмані
Роблять таке, що витвір свій пізнати не зумів
Величний розум у богів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485040
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.03.2014
автор: Леонід Ісаков