коли крила дрижать
від поривів зустрічного вітру,
коли із землі ген у вирій
відлітають важкі літаки
аеропорти тремтять,
неначе покинуті діти
і помирають без слів
від гуркітливої самоти.
літаки підіймаються в небо
все вище, і вище, і вище
ревом могутніх моторів
переповнюючи небеса
аеропорти мовчать,
їм завше нікуди дітись
коли угорі аж за хмари
відлітає від них вся краса.
і от - вони жовкнуть, тьмяніють,
неначе від плину часу,
застрягши у підсвідомому,
ніби в багні.
а день - ще одна неповторність -
залишиться просто горіти
на крилах отих літаків,
що щезли в небесній імлі.
11.03.2014р. [14:53]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484988
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.03.2014
автор: Віктор Шупер