Вуаль цнотливості вдягнули небеса,
Ранкова тиша – святості напруга.
В травинці причаїлася роса,
Її ще не торкнулася наруга.
Проміння сонця тиші не злякало,
Ще жайвір не злітав у вись…
А я… мені чомусь здавалось,
Що буде так, що так було колись…
… Тремтить роса у полі на травині –
Солдатський чобіт на «раз-два» зіб’є.
Біжу по рідній, по своїй стежині:
«Ні кроку далі… чуєш? ЦЕ МОЄ!
Погинь, нечиста, не зривай ти тишу
Ранковим пострілом у синю вись!»
Як страшно чути: «Я тебя не слышу,
Уйди с дороги! Сдайся! Покорись!»
На що ти замахнувся, сучий сину?
Душа давно вже продана твоя!
Вперед пусти свою дитину..!
...Хай людям МИР несе вона…
http://viriny.in.ua/index.php
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484730
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.03.2014
автор: irinag