Твої очі не карі,
Над ними не чорні брови.
Ти всередині є москалик,
І зовні як алкоголік.
Таких, як ти-нація зброду.
А над вами імперіалісти.
Такі, як ти свободи не хочуть
Бо за життя ще привчені л*йно їсти.
Тобі дали зброю, вдягли у військове,
Поставили на Вкраїнську границю.
І ти такий гордий, насправді ж нещасний,
Бо з твоїх очиць ми зробим намисто.
За те, що ти їв те л*йно,
Що ним годує тебе імперія.
За те, що зранку до ночі
Мріяв нащистити пику бандерівцям.
А за те, що спалив український прапор,
Ми зламаємо твої ключиці.
Про пощаду ще нас благатимеш,
Наші п'яти щей як лизатимеш!
Навколішки повзати, падло, будеш!
І мовою нашою заговориш!
Нехай! Тебе тут пристрілять.
А Путлєра й війки від вітру не здригнуть.
Та хіба ти це розумієш?
Хіба до тебе дійде, що ти м'ясо?
Таких як ти поляжуть ще сотні,
А цар втіче собі плясом.
Ех, що ж, москалику,
Така вже твоя доля.
А ти ж не знав,
Що все життя жив у неволі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484682
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.03.2014
автор: Катерина Опал