Дідусь пішов. Його нема́.
Лишились думи, і слова.
Зостався біль на серці, туга,
За ним страждати, завжди буду.
З дитинства був до мене добрий,
Любив, постійно помагав.
Я точно знав, що за потреби,
Життя б своє мені віддав.
Коли хотів, у ві́йни грались.
Усе робив, як попрошу.
В душі його, не було злості.
І в пам’яті, не відпущу.
Ти мій діду́лька, дід мій рідний.
Чому ж так сталося, скажи.
Здоровий був,веселий,свіжий
Недуги ж, не було на видноті.
Настав посутенілий, печалі повний день,
Життя твоє, тут в мить призупинилось.
Нестерпно важко, смерті опирався
Охляле серце, до сконання билось.
Тепер ти ангелом з небес,
Спускаєшся, і нас оберігаєш,
Можливо плоть твою, земля взяла,
Та вічною душа є, знаєш.
Коли захочеш поміч свою дати,
Щоб важкості не було анітрохи,
То образ свій, не будеш підмічати
Навідаєш мене, в усяку хвильку дня і ночі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484440
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.03.2014
автор: Юрій Бондар