Я закрила осінь в білу скриню,
А ключі поцупив дощ весняний.
Я їх зберігала як святиню.
Дощ,мій дощ,який ти неслухняний.
Закриваю осінь.Ця чаклунка
Шелестить вітрами цілу зиму.
І мені здається,що віщунка,
Бо ховає знов одну людину...
Я закрила осінь...Дощ тремтливо
Всі ключі від мене заховає...
Плаче дощ.Та зовсім це не диво.
Плаче дощ.І пісеньку співає:
"Не плач,не плач Україно,
Згинуть вражі сили.
Не поставлять на коліна!..
В хатоньку вносили
Сина,що вмер на війночці.
Як же таке сталось!
У вкраїнському віночку
Дівча засміялось.
То ї'хлопець був.Заплаче
За ним його ненька.
Ти на небі вже козаче?
Я як же миленька?..
Ці пустять тебе до раю,
Ці відкривуть двирі?
Ключ від осені лем маю.
Все,шо у ня нині...
Не плач,не плач Україно!
Згинуть вражі сили!
Не поставлять на коліна!
Помер лем твій милий..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484211
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.03.2014
автор: Відочка Вансель