Не з твоєї вини стався жах у долоні з попелом,
Не з твого безобличчя,безщастя
Сичать все дими.
Ти дивись! Висота – це спраглість,
Як і твоїх надто вишневих вуст.
Не моя вина, що не маю винного
Задля відліку
На циферблаті історії,
Не твоє існування увійде до книги усіх книг,
Та і нащо?
Бо всі вірять у читання життя,
Та воно розділяє, хоча на
Обрядах єднальних брешуть, що смерть.
Дощенту вичерпано сили на узліссі,
Це ж бо поле кричить співом усіх водних слів.
Сьогодні озеро, завтра – море,
Тільки піснею виллється це,
Тільки голосом,
А замовчуватиметься тишею.
Хто ж говоритиме,коли ні з чиєї вини?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484177
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.03.2014
автор: Олена Ганько