Вузькими стежками незнаних доріг
Душі своєї я минула поріг
І в лячному холоді, в проклятій мглі,
Я довго блукала по змоклій землі.
І серед марень туманних своїх,
Я бачила їх – старих і малих,
Обдертих, худющих, в якомусь лахмітті,
Забуті всіма у цьому жахітті,
Бігли до мене і падали в ноги,
Чи то в знак смирення, чи то від знемоги.
Я знаю, що пізно й прошу в них прощення,
Та видно не бачити всім їм спасення.
Я знаю, хто це гниє в безнадії –
Мої це забуті ідеї і мрії.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483356
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.03.2014
автор: Фантомаска