їй майже двадцять три...вона іще дівчина...
струнка... довга коса... в косі - гроно калини...
на голові вінок з волошок і колосся...
а небо - маків цвіт, подій всіх відголосся...
в вінку - купа стрічок, цікавих, різнобарвних,
їх рівно двадцять п'ять, червоних, зеленавих,
і синіх, і рожевих, білих, жовтогарячих,
і ще відтінків з двадцять, всі сплутані добряче...
одна стрічка пропахла морським бадьорим вітром,
фортецями і сонцем, дитячим жвавим сміхом,
а інша гомонить про шахти, терикони,
і про футбольний світ, фігур кутих мільйони...
а третя вже шепоче про каву, шоколад,
політ, "Високий замок" і волі аромат,
четверта гомонить про вал і про собори,
Антонія печери, гармат воєнних море,
а п'ята розмовляє про вечори Диканьки,
про галушки, про шведів, Вакули обіцянки...
а шоста вже тріпоче про велич сил "Дніпра",
про битву за все місто, що досі ще жива...
а сьома знову вторить про джаз, музиків, фільми,
про арки і музеї, і про фонтанів зливи...
а восьма промовляє про "Ковалівський парк",
Осьмьоркіна музей і театральний смак...
дев'ята веде річ про Сіверський Донець,
про металургів славу, "Зорю", і бій сердець...
десята каже гучно про річку, що мов вуж,
про "Бавку" і Ротонду, всю єдність людських душ...
наступна розмовляє про козаків звитяги,
про Вернісаж і ГЕС, про українські стяги...
дванадцята рече про "Чорноморця" берег,
Потьомкіна і замки, і моря тихий шелех...
тринадцята віщує гостинне файне місто,
про "Кришталевий жайвір", про "Ниву" урочисто...
а та, що стоїть поруч співає про порти,
і Херсонес, і скелі, і кораблів борти...
п'ятнадцята говорить про Лесі віршів плин,
про Любарта, "Богдани", і, врешті, про "Волинь"...
шістнадцята не змовчить про слобожанський край,
про "Казку" і альтанку, про Чехова "врожай"...
сімнадцята повинна столицю першу знати,
Свободи площу, "Металіст", Держпром не забувати...
наступна має славить Каменяра Вкраїни,
і вулиці казкові, вертепів цілі зміни...
а від сусідки лине той жита аромат,
і підвісні мости над річкою шпагат...
двадцята заведе до міста "Дикий Сад",
де кораблі будують, де парків рясний ряд...
за нею йде така, що лине, наче пісня,
це Буковинський край, де від краси аж тісно...
наступна з Канських гір люб'язно всіх стрічає,
як мати всіх синів велично прославляє...
і Заходом Поділля прониклась двадцять третя
від міста, що над Бугом, гостинність йде від серця...
і та, що майорить, ріненько, не остання
з домівки президента, історія ще рання...
остання ж, може й перша, це серце і душа...
"Динамо", дніпра хвилі не купиш за гроша...
всього лише вінок, та він є неподільний...
дівча іще мале, та вже і мужнє, й сильне...
одні її тягнули в берізок гай казковий,
а інші дали руку і обіцяли зорі...
але вона стоїть, вмиваючись сльозами...
розгублена, мала, довкола поле й мальви...
та все ж вона іде, неспішно, неквапливо...
в дорозі все будЕ і сонце, і, може, й злива...
лиш просить: "не чіпайте!" уже кричить: "Залиште!"
хай знову солов'ї розімкнуть дану тишу,
хай спинить маків кров на небі загоратись,
ви дайте їй іти, їй є вже чим пишатись...
лишень вінок не руште, і стрічок не рвіть люто...
вони єдині, це навіки...так бУло...є...і буде...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483267
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.03.2014
автор: Sama_po_Sobi