1.
Навчи мене, мамо, співанок –
чарівних перлинок отих,
з якими приходить світанок
й купається в росах рясних.
Це їх розсівали бояни –
народу мого солов’ї,
щоб села буяли садами
і співом вінчались гаї.
Щоб сходило сонце щоранку,
цвіт-рястом вкривалась земля,
й щодень величалась в серпанку
Вкраїна – Вітчизна моя!
Прийму їх, як долі цілунки,
й вклонюся тим віщим рядкам –
мелодіям серця і думки,–
вони не підвладні вікам!
2.
Навчи мене, мамо, любити
калину, що в лузі цвіте,
і вмитий дощами любисток,
який біля хати росте,
Вітрів буйнокрилих сваволю,
весною зігріту ріллю,
і долю, хай прикру до болю,
та тільки щоб власну – свою!
Щоб мрій голубих не згубити,
ростити на нивах жита –
навчи мене, мамо, любити
свій край, свою хату, життя!
Пташину оту невгамовну,
що й в лютий мороз не мовчить,
меч-слово і пісню стодзвонну,
Вітчизну любити – навчи!
Створено: 1986 рік
Опубліковано: Калинове вино. Львів: Плай, 2005 рік
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483139
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.03.2014
автор: Т. Василько