[i]В.В.[/i]
Я в телефонній будці.
Гудки, шелест в трубці.
Сиджу на хиткому стільці.
Книга в моїй руці,
Як завжди, про канібалів.
Номер я маю з своїх каналів.
— Доброго дня, — чую бадьору тітку.
Вас вітає «ГосКанібалСітка».
Якщо ви щодо замовлення м’яса –
Натисніть, будь ласка, — «1» — каса.
Якщо ви нови́й постачальник,
Рекомендую вам, як начальник,
Звернутись в забі́йний відділ,
І передайте привіт пані Ліді.
Щодо сортів товару
Або ж про консервну та́ру —
Поціка́втеся кнопкою «3».
Також зві́дайте нашої гри,
Що працює в онлайн-режимі,
Називається «Вбити Джи́ммі».
Нарешті уривається мій терпець,
І кричу накіне́ць:
— Я ХОЧУ ПОГОВОРИТИ З ВАМИ!
ПЕРЕДАТИ ПИТА́ННЯ МОЄЇ МАМИ!
Наві́що їсти м'ясо людей?
У трубці шум. Кричу: — Е-ГЕ́-ГЕЙ!
— Так, я тут, поряд, пане.
Просто питання тільки-но да́не
Вельми дивне у віці
суперінтелектуальної міці.
Ми вирощуємо людей для білка.
Адже, наукова правда така,
Що треба з’їдати брата
Щоб компенсувати втрати
І поповнити вітамінний резерв —
забезпечити міцний соціальний нерв,
Треба їсти споріднене м’ясо.
До того ж, без огиди і ласо.
Бо ж коли насті́льки священні цілі,
То на безгрішнім прицілі
Може впинитися все живе.
Отже, заході́ть у наше кафе,
Обирайте страви з меню
Та радійте новому дню,
Коли пані Ліди нема у вас в домі.
Але бережіться. Її путі невідомі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483111
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.03.2014
автор: А.Чурай