Ти стоїш, чекаючи на мене,
Мерзнеш, плачеш тихо у душі.
Я не можу дать тобі хвалене,
Я сьогодні ходжу по ножі.
І не розібравшись із собою,
Я не смію серце турбувать.
Стільки муки і людського болю
Я цим зможу Вам "подарувать".
Не чекай, я сам колись прилину,
Втомлений та вірний сам собі.
І прижмусь до тебе на хвилину,
І сльозу побачиш на губі.
Та не те стоїть тепер питання
Не про вічність чи твою любов,
То є Божа воля і бажання,
З ким змішаєш в материнстві кров.
Просто знай, що десь у шалі часу,
В серці революцій і забав,
Хтось тебе, вдивляючись у масу,
З всіх дівчат для себе виділяв.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482776
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.03.2014
автор: Андрій Конопко