Я втомився, скільки так ще можна?
Що як завтра - в руки автомат?
Ох ти, революціє, спроможна
На житті зіграти шах і мат.
Що? Куди? Коли? Кому хилитись?
Що схвалити? Що змести з Землі?
Де знайти куточок, щоб молитись?
Я ж не встою босим знов на склі.
Крик душі, як грім посеред ночі!
Кличе щось змінити в ці часи,
Але знову ті брехливі очі
Прирікають чесних на пасив.
Вирізаймо, браття, цю пухлину,
Що занадто тепло прижилась.
Звільнюйте від стримання пружину,
Хай змітає з світу трійку-мазь.
Ми сини своєї України!
І в часи безкар'я і біди
Мусимо тягнути із руїни
Бідних і знедолених ряди.
Починай, мій брате, просто з себе,
Усвідом для чого ти живеш:
Щоб "дрібниці" послані нам з неба,
Розсівали всюди ми без меж.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482773
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.03.2014
автор: Андрій Конопко