Важка доля Україну
Вже не раз спіткала,
Її душу – рідну мову,
Не раз плюндрували.
З часів древніх,аж до нині
Над нею глузують.
«Нащо ж мова українцю?
Його вже не чують.»
Як народ без мови може,
Потомство зростити?
Як без батьківського слова,
В світі будуть жити?
Чи впізнають Україну
Десь через століття,
Коли втратить рідну мову
Наше покоління?
Не цурайсь народе того,
Чим плекала мати.
Не цурайся рідним словом
Бога величати.
Хоч і кажуть,що ця мова
Не є канонічна,
Та для кожного народу
Рідна мова – вічна!
Всі народи любіть мову ,
Як матір єдину.
Не кидайте в неї сміття,
Бо вона загине.
Щоб країна процвітала
В калиновім цвіті,
На згубіть душі своєї,
України діти!
13.12.2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482711
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.03.2014
автор: леся квіт