Врешті - уже здійснилось.
Та святкувати не личить:
ось вони, не наснились -
очі, слова, обличчя.
Із терпіння і холоду
та з людського зневіря -
через кийки і полум'я -
В небо. В небесний вирій.
Лютого дні люті.
З білого тла - друком:
"Вы не забудьте, люди,
Про моего друга!"
"Хто його знав донині?
Він у столиці - вперше".
Просто собі - людина.
Зараз - небесний вершник.
Серцю затісно в грудях.
Знову впадає в око:
"Вы расскажите людям
Про моего свёкра!"
Хтось сиротою виросте,
В когось - одненька мати.
Сотня - в небеснім вирії.
А міліцейські й солдати?
Мабуть, не гарячково,
(і тому - не сьогодні)
Буде усіх зараховано
До небесної сотні.
Хтось прикривавсь їх спинами.
В небі - одна дорога.
Зрештою, всі загинули
Саме за цю перемогу.
Вже імена Майдану -
на іноземних мовах
в світі бринять - і тануть...
Знову, знову і знову
Вкотре в тривозі й тузі
Прізвища перебираю:
З нами знайомі й друзі -
Чи вже летять до раю?
Ось і найнижче. Справді,
може, врешті, - останнє?
А у палатах Мінздраву
Скільки іще страждання!
Та про живих і вбитих
мало зітхати стиха:
Що ми маєм робити -
Те, що вони не встигли?
Щоб диктатура лиха
Знову не повторилась.
По-над хмарами тихо
Линуть небесні крила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482674
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.03.2014
автор: Кузя Пруткова