Моє село – куточок на
землі,
Мікроскопічна Всесвіту частинка –
Зелений клаптик на блакитнім тлі,
Мій шлях життєвий і моя зупинка.
Без філософії: моє коріння тут,
Воно міцніло, від дідів зосталось,
Воно вглибилося у рідний ґрунт…
І звідки б я додому не верталась,
Лиш через Білку я переступлю –
Між селами одвічну межу, –
І рідними поля мені стають,
Хоч Бог те зна, кому вони належать...
Й зело усяке, бур’янець простий
Мені й без назви близький і знайомий.
До хати ще і їхати, і йти,
А я вже серед поля, наче вдома.
А плин пшениць! Хвилястий вітрогін
Нагонить хвилі й колоски ворушить…
А жайворонка в небі передзвін
Не тільки серце – камінь з місця зрушить.
Моє село, моє коріння тут.
Без філософії, чому і задля чого.
Коли ж садки весною зацвітуть,
То й Сам Господь вертається до нього.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482599
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.02.2014
автор: Раіса Гаврилюк