Сьогодні у тебе стріляли,
Сьогодні ти падав ницьма, цілуючи землю губами,
Їй холодно…Від губ холодних твоїх,
Їй хочеться утекти або дати тобі теплий прихисток,
Залишити тебе на нічліг.
Ти ще пишеш…ще намагаєшся жити,
Намагаєшся вірити в те, що - життя,
Що якщо його так називати, все стане на своє місце,
У імен стільки ж істини, стільки й істини у іменах.
Сьогодні я бачила, як вбивав ти себе,
Як легені переставали поглинати кисень,
Як серцю бракувало тепла, і вмирало,
Вмирало все
…аби поринути в темінь достатньо закрити очі – нічого нема…
Хто я, коли розбиваю твердині?!
Хто ти, коли будуєш собі Вавилон?!
Хто ми, коли без любові цілуємо руки в прощанні,
Лиш ті, хто говорить гучно, від чого дзвенить у вухах,
В чиїх серцях, надто порожньо – нічого не чути...
...
Ти будеш носителем світла,
В цей світ,
А він буде ламати ноги, аби ти не йшов,
Встромляти цвяхи у стопи, аби ти падав,
Аби вмирав ти з кожним кроком своїм!
А я життя твоє з кожним ударом серця
Поки дихаю,
Збережу…
Коли зникне усе, коли змовкнуть усі мови світу,
Я нестиму любов твою,
Бо хто ми, коли без неї/її ми не маємо,
Хіба ми живі,
Коли й життя не було?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482290
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.02.2014
автор: Ваньоха Р.