Коли життя стає на лезо смерті,
В ту мить в очах прожитий шлях спливає.
І бачиш дні і марні,і суєтні,
В замін від них лиш чорні плями маєш.
У світі цьому забуваєш часто,
Для чого створені – ми просто подорожні.
Свої валізи набиваєм рясно
Пустим і тлінним ,а душа порожня.
В той час, коли Творець до себе кличе
Не хочеться іти пустим « вагоном».
Життя – це шанс,скарби зібрати вічні,
А все земне лишити за пероном.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481666
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.02.2014
автор: леся квіт