Цей вірш написаний майже місяць до сьогодні, коли відчай не мав ніякого виходу. З нашого міста є теж загиблі.
* * *
Мій телевізор - це заручник шльондр!
Естетика на ницість недолуга!
Земля квадратна , кажуть.Ні, округла!
Про це чеканить адекватно Word.
Мій сум роcте, як гроно і зерно.
Мій мозок продукує кола Данте.
Там чоботом знешкоджують пуанти,
і кожен чавить лиш своє вино.
Мій день - заміс із простору й ваги.
А мрія з часом схожа на лелеку,
таку близьку, а разом з тим - далеку,
дістати вже яку не до снаги.
Моя сльоза дозріла не тепер.
Примітно, в цій рефлексії не перша.
Якщо і навіть не заплаче решта, -
заплаче небо: Бог же не помер!
До піднебіння приросли слова.
Від цього дискомфорту сон - нікчема.
Холодний розум, та гаряча вена -
допоки пам`ять ще моя жива!
01.02.2014.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481555
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.02.2014
автор: Надія Позняк