Один, два, три, чотири.
Кругом усе затихло...
Вже вносять прапор Украини,
а з ними і тіла загиблих.
О Боже милий, невже треба
такі нестерпні жертви, муки.
Невже немає виходу,
з краиною розлука?
О ні, тебе, Вкраино мила,
ніколи не покину.
Вже краще я сама загину,
ніж ти потонеш у крові.
Під гімн і прапори, лампампадки,
на небеса ідуть вони-
небесна сотня, так це правда,
Це наші всі богатирі,
Вони боролись мужньо за краину,
йійі свободу, гідність. Так. печаль.
Нехай загинуть ті бандити,
Хто нами маніпулював.
Нема прощення. Ні, це-зрада.
Втікать з краини навмання.
Невже, невже тобі потрібна влада,
Це важливіше за людьське життя?
Моя краино, сонячна квітчаста!
Не знать повік тобі таких знущань.
Так, любисткова, ти страждала.
Ти знаєш, що таке ридать.
Нехай ці сльози, квіти
Нам прокладуть дорогу в рай.
Не слід нам між собою битись,
Така із цього всього є мораль...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481541
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.02.2014
автор: Ольга Швидка