Хтось підсвідомо,
Чи мо' ненароком
Жбурне камінець
У дзеркало ставу.
Розіб'є ув скельця,
Розіб'є й залишить
Каламутну воду.
Так в серці моїм
Ти стоїш, мов криниця,
В якій сплять зірки,
Купається небо
Й летять журавлі…
О, дай мені віри,
Що ніхто вже не кине
У серце болючий
Отой камінець –
Вода не гойднеться,
А буде в ній небо,
Журавлі і тополі
Й обличчя твоє…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481492
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.02.2014
автор: Микола Кавецький