Вона його згубила назавжди,
У тих світах, де пломеніють зорі,
Промінням проникають неозорі
І не питають, як пішов, куди...
Хоч вверх ногами світ переверни —
Ніколи не вертається минуле...
Усе в житті нове — не те прибуле,
Їй хочеться ще ранків у весни.
Сповитися в обійми, без нудьги,
У пристрасних прелюбощах й донині,
Лиш спогади стулились в домовині...
Нестерпний біль неспитої жаги.
Як часто не цінуємо урок,
Сміливості бракує на відвагу,
Чи дбаємо про честь і про повагу? —
Життя натисне свій важкий курок.
Вона його згубила назавжди,
Лише в душі залишився навіки.
Де ж віднайти найкращі чудо-ліки,
Щоб врятувати людство від біди?
Вона його згубила назавжди...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481388
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.02.2014
автор: Lana P.