Можна легенько тебе обійняти?
Доля-пустунка дала нам цей шанс.
Дивлячись в очі, тихенько сказати
Те, про що змовчить осінній романс.
Позолотились листочки на кленах,
Ми по доріжці крокуєм удвох.
Руку холодну простягнеш до мене,
Мов кавалери із давніх епох.
Потім несміло запросиш на танець,
Серце відкриєш і душу, також.
Знай, що це казка, мій милий обранець.
З роду почесних дворянських вельмож.
Люди прийдуть в перламутрових масках,
Стане раптово наш світ як кіно.
Чай принесуть в порцелянових чашках,
Тістечка свіжі й рожеве вино.
Так, я красива, вся справа в заклятті:
На діадемі іскриться кришталь,
Ніжне шовкове коралове плаття…
Замість обличчя – сітчаста вуаль.
Щоки покриє багряний рум’янець.
Вуст доторкнуться тремтячі вуста.
«Осінь-чаклунко, спасибі за танець!
Він дуже милий. Сама простота.»
©Діана Лакрімова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481351
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.02.2014
автор: Діана Лакрімова