Ще не вмерла Україна,
Хай живе – і геть руїна!
Геть ті кляті вороги,
Що взялися за верхи!
Люди гинуть на Майдані,
І скорбить народ у шані,
Душі їхні поминає,
Серця туга не лишає.
Тужить люд, і тужить світ,
І всі ночі на проліт
За майбутнє там боролись,
Й на нещастя напоролись.
Межигір’я в нас панує,
На війну нас всіх лаштує,
А само в царських палатах,
Собі шиє срібні лати.
Та куди ж таке годиться?
Як же їм ночами спиться?
Хоча марні ці питання,
В них своє там існування.
Їм країна ні по чому,
Гроші, гроші в основному,
Всі над нами власть тримають,
І бажання утішають.
Та не в цьому зараз річ,
А у тому, скільки свіч
Наші люде запалили,
Й сльози всіх їх полонили.
Син до матері тягнеться
Із небесного раю,
Та душа її не йметься:
«Я ж його не обійму!»
Була сім’я, і враз немає,
Донька матері питає:
«Мамо, мамо, де татусь?
Дай до нього пригорнусь!»
Та його в живих немає,
Й доля інша їх спіткає,
Тяжко жити їм прийдеться,
Та до рідних серце рветься!
Рветься кулею на стріч,
Як у ту пекельну ніч,
Коли снайпери стріляли,
Мирних жителів вбивали…
Знов історія заплаче,
Знов напишуться рядки,
Із горілих уст козачих,
Про пекельні дні війни…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481317
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 23.02.2014
автор: Yuliia Opanasiuk-Borovska