-Де йдеш синку?Коли прийдеш?
До фрайирки ці до клуба?
-Мамко,сама потім ввидиш...
Мала сина наче дуба...
Гордилася,ціловала.
Колисала го маленьким.
Іши вчора вна не знала,
Шо за нуч буде сивенька.
В армію його не дала,
Не того,шо не хотіла.
Власті вна не довіряла,
До дітий туй не є діла.
Годовала го саминька,
Вчила бути справедливим.
Хитається як билинка-
Став за динь синочок сивим.
Іши двадцять вун немає,
Та Вкраїна його кличе.
В армію не забирає.
Пушов сам...У Київ...Нижче
Нахилялись сиві хмари,
Шоб дитину захистити.
Шоб забулись ці кошмари,
Де народ можуть убити
Ті,шо власть в руках тримають,
Не шанують тут людину.
Пішов хлопець...Проливають
Кров як воду щохвилини...
Не шанують людську душу,
Старість,розум,нашу силу.
-Я піти,матусю,мушу...
І за нас...Й за Україну...
На коліна вна упала.
-Ти на кого мене лишиш?!
Бідна ненька відчувала.
-Вітер,вітер,мало свищеш!
Втримай сина!Я не можу!
Не слухає рідну неньку!
Ти колись казав:поможу...
Поможи...Її бліденьку
Повели сусіди в хату.
Говорили:повернеться!
Віддала вшитку зарплату
На свічки...Таке стається!..
Він повернеться.Чекає
Ненька сива свого сина.
Він єдиний.Як благає:
-Я женить його повинна...
Стук у двері.Відчиняє.
Його дівчина.
-Шо сталось?
Боже,матінка не знає!
-Шо,його арештували?
Я його не відпускала,
Чом же ти його пустила?
Вбили?..Я його плекала...
Ти...Його дуже любила?..
-Помилились...Він живенький...
Тільки схожий...Впала ненька.
-Він живий.Помер іншенький...
-Як мій син,-паде бліденька.
Піднімає ї дівчина.
Обціловує личенько.
-Він живий...Досить ридати...
-Що відчула його ненька?!
Не буває чужих діток!
Рве волося і голосить.
-Боже,вінок сплету з квіток,
З маків...Вітер плач відносить
По Дніпру.Реве широкий.
Нахиляється до неньки.
-Дніпре,ти такий глибокий,
Поможи мені,старенькій...
Не буває чужих діток!
Це була моя дитина!
Я плету віночок з квіток...
Ввідіти...Я все...Повинна...
Скільки ї не утішали,
Шо ї син живий,здоровий...
-Серце матері б Ви мали...
Не є чужих...Кулько крові...
Реве,стогне Дніпр широкий,
Сльози матері ховає.
-Чийсь синочок...Синьоокий...
Його матінка чекає...
Голосила...
-Не вбивайте!
Це Вкраїни,наші діти!
Сльози матерів збирайте...
Буду Янгола глядіти...
Як прийде за тим дитятком,
Як його поведе в небо...
Святу воду із горнятка
Виливала в Дніпр.
-Так треба...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481281
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.02.2014
автор: Відочка Вансель