-Я кохаю тебе,-гралась листям шовковим берізка,
-я кохаю,а ти ,хочеш щось розказати мені?
-Я не знаю,мабуть,ти дарма так розвісила кіски,
Якось тоскно мені,від твоїх гарних слів...
-Але ж ти,так мрійливо вертівся круг мене,
Ти торкався до гілок...Заплітав їх в косу...
-Та то я підсушив твоє листячко,ніжно-зелене,
Бо воно намочилось в холодну,блискучу росу!
-Коли я засинала, ти мені шепотів колискову,
Рано-вранці виспівував Гімн,в честь моєї краси...
-То я просто мелодію виучив,гарну і нову...
А співав...Щоб могла ти пошвидше рости!
-Але ж ти,як був дощ,розігнав усі хмари!
А жахливій грозі поламав всі її блискавки!
-То я так...Щоб не тратити часу задаром,
Щоб ласкаві для тебе були твої довгі роки.
-Не кохаєш...І я більш не буду кохати даремно...
Я весною не випущу в світ дурнуваті бруньки!
Я не питиму соку земного....Я висохну в темну...
А зима відморозе мені,всі тендітні гілки!
-А я зиму примушу,щоб вона відступила від тебе!
Кожен сонячний промінь,обгорне твоє ніжне тіло!
Кожна крапля роси,лиш для тебе опуститься з неба!
Так зроблю,щоб ніколи ,нічого тобі не боліло...
Лиш не вмію кохати....
(с)Єлисавета Град 05.02.2013.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481272
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.02.2014
автор: Єлисавета Град