Жив у селі Семигорах
Міша Подлещан.
Був кульгавий,сліпуватий,
Ще й глухий,дивакуватий.
Відрізнявся від усіх тим,
Що грошей він не мав.
Але про людей плітки
він великії складав.
Ще й прізвиська кумедні
всім надавав.
Та корова,та глуха…
Ліліпутка і блоха-
то компанія лиха!
Якось,бачу,Міша виліз
на свій льох.
І в сусідчиній квартирі
він знайшов подвох.
Взяв трубу і окуляри,
Око прижмурив.
І приглянув у кімнату-
губу закотив.
Розглядав усі принади,
Все він зацінив.
Так сердешний задивився,
Що ледь з льоха не звалився!
Так нікого не впізнавши
Він подався на село.
Тут лихого понесло…
Вже смеркало,вечоріло,
А село гуділо.
Всі новини Подлещан
Розказав уміло.
А на ранок в його хаті
Гість один з'явився.
Дільничий Петренко-
ще й такий не снився.
«Покажи мені ліхтарик,
Що вертів уміло.
Від якого мене вчора
ледь не засліпило!?!»
У нещасного душа
Покотилась в п'яти.
Став він нишком на коліна
І давай благати.
«Ну це ж треба свого носа
В чужі вікна пхати.
Якби знав,що там дільничий,
Не вийшов би з хати!!!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481144
Рубрика: Гумореска
дата надходження 22.02.2014
автор: Ольга Швидка