Небо сірі хмари затягнули.
Вітер дме мов з порваних легень.
Люди знову чорне одягнули.
Непростий здається буде день.
Всі ховались хутко по домівкам.
Дощ полив холодний мов з відра.
Пес мій теж не дуже радий цівкам –
З острахом із будки визира.
Я його колись ще цуценятком.
З річки витяг і забрав у двір
Молочка тоді налив горнятко.
Знав що гарний буде з нього звір.
Цілу ніч гриміло і мигало
Буревій добряче лютував
На стовпах усі дроти порвало
І один мені у двір упав.
Я із хати вийшов на світанку,
Щоб худобу вранці напоїти.
Та стоїть мій песик біля ганку –
Не дає мені цього зробити.
Знову мене в хату відтискає.
Не второпаю у чому тут причина.
Він гарчить, до хліва не пускає
Мов благає вірними очима.
Відштовхнув його в серцях ногою,
Та й іду робити своє діло.
Прошмигнув мій пес переді мною
Аж у мене серце затремтіло.
Він підбіг дрота вхопив у зуби
І електрострум його убив.
- Мій дружочку, песику мій любий
Що ж ти бідолашний наробив?
Я спустошений присів собі на ганок.
Серце як копитом в груди б’є
Ось тобі й почався новий ранок…
Друг віддав мені життя своє.
Грудень 2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481092
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.02.2014
автор: AlexandrV