Господи,де сліз отих набрати,
Щоби серце більше не боліло.
Щоб віконце зранку відчиняти...
А там сонце...Вже повеселіло...
Вже не плаче...За моїм народом...
Вже забуло...Похорони хлопця...
Ходить місяць з своїм супроводом
Біля потовченого віконця...
Господи,де сльози поскладати
Матерів,дружин і всього люду?..
Господи,пробачення благати
Я за нелюдів від тебе буду.
Господи,утіх всіх неутішних,
Відкрий рай,візьми загиблих,прошу.
І спаси,мій Боженьку,нас,грішних...
Чим народу свому я поможу?..
Господи,цей стяг жовто-блакитний
Прикрив тіло,що кати убили...
На даху якийсь молодик спритний
Поцілився в тих,кого любили...
Плаче сонце,очі витирає...
Україна хустку чорну вділа.
Мати...Мати...Сина ще чекає...
Як та волосинонька надія...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480989
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.02.2014
автор: Відочка Вансель