Ми є – ми Україна, ми живі,
Нас бачить Бог, ми віримо - він з нами!
Ми є- ми українці, діти ми,
То що ми робимо, ми ж однієї мами?
Ти Боже, бачиш, руки у крові,
Від відчаю та гніву, розум залишає.
Невже комусь потрібна смерть,
Брат на братів,і шляху іншого не має?!
Не підіймай рушницю чи ножа,
Бо це ж твій брат, у нього теж є мати.
Хай ви говорите по різному,
Дитя його, теж має право батька знати!
У всіх права одні, одна країна,
Та влада й гроші ділять - знов пани.
Злий оскал та брат на брата,-
Очі відкриються, є ми – а є вони.
Забудеш ти, як бив народ,
Коли наказ, незадоволених прогнати?
Забудеш ти, як хлопця підпалив,
Який, ще тільки мріяв доньку мати?
Вони забудуть – розуміють,
Калічать не своїми руками людські життя.
А ми забудемо, як руйнували,
Палає Київ і країна,та приїде час каяття!
О Боже, не залишай народ,
І нашу маму – рідну, любу Україну,
Не винні наші діти,
Пройде забуття, ми любимо ЇЇ ЄДИНУ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480852
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.02.2014
автор: Natallia Popova