Знаєте,ми вже не ті,що були,
Багато що змінило просто нас,
Мені шкода,що ми забули,
Як треба жити у цей час.
Я навіть можу за свій приклад взяти:
Я часто плачу…бо люблю,
А він не може взамін дати
Ті почуття,що я даю.
Ну,так,у цім моя слабинка,
Що сльози плинуть по щоці,
Що рани глушу алкоголем,
Не сплю нормально уночі.
Повірте,я це зневажаю,
Зламалась я й ненавиджу себе.
Я була сильною,я знаю,
Але час завжди своє бере.
Та вчора раптом зрозуміла,
(Хоч в цім поміг і алкоголь)
Що все це лиш бажання тіла,
Душі від того сенсу ноль.
Просто є речі важливіші,
Ніж плакати вночі за ним.
Шкода,що пізно зрозуміла
І вже лишилася ні з чим.
Навіщо плакати за тими,
Які і так не оцінили?
Ти плач за тих,кого нема,
За тих,кого похоронили….
Бо прийде час і ти забудеш,
Знайдеш вже іншого,свого,
Який по-справжньому полюбить
І зрозуміє:ти – його…
А смерть близьких – це не лікують,
Це не забудеш,не зап’єш,
Ця біль у серці буде вічно...
Других не буде…не знайдеш…
Тому давайте ми не будем
Час тратити свій не на тих.
За це є речі важливіші –
Це бачити батьків живих.
Це бачити здорову маму,
Це чути голос тата знов,
Дурачитись,як діти,з братом –
У цьому,друзі,вся любов….
За неї й плакати не гріх,
Бо у житті – вона одна…
А решту – пережити можна,
Змінити все,якщо ЖИВА.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480311
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.02.2014
автор: ColdSoul22