так, мене ж так неможливо покохати...
мій скажений та колючий норов опіка...
я ненавиджу терпіти і чекати...
в мене шквал емоцій, вир, ріка...
так, я зовсім з леді не подібна,
я не дівчина з обкладинки, з тв,
часто сперечаюсь, та й не надто здібна
ще й не сподіваюсь, що це все мине...
я не лЮблю модні серіали...
з самого дитинства вболіваю за футбол...
але дуже хочу, щоб мене запам'ятали...
хочу, щоб у мене була рідна кров...
я ніколи не чекала на весілля,
бо то як - мене ж не можна полюбить...
може, це самокартання чи самонасилля...
але ввечері так у душі болить...
я ціную тих людей, хто завжди поруч
чи ділами, чи то просто на словах...
тих, хто створює свою долю власноруч
тих, хто помагає відганяти страх...
я не знаю, і чому так сталось...
що мене так неможливо покохать...
звісно,я на краще сподіваюсь...
але я не знаю варто чи чекать...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479980
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2014
автор: Sama_po_Sobi