Спини мене.Всього одненький крок.
Бо виросте не прірва,а байдужість.
Колись збирав сузір'я із зірок...
Тепер збираю погляду ворожість.
Спини мене.Хвилини маєш дві.
Поговори,кохай...Я повернуся.
Бо станемо ми зовсім не чужі...
Байдужі...Та не плачу.Я сміюся...
Спини мене.Я вийду босоніж.
Не в день,не в ніч.Піду я у нікуди.
На стежку нетоптаних роздоріж,
Де гинуть птахи,звірі,душі,люди...
Спини...Байдужість тримає.Та як!
Вони війни страшніша.Ти це знаєш?
Зламалася валіза.Та ж це знак...
А ти мене так легко відпускаєш...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479921
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.02.2014
автор: Відочка Вансель