Схилилася заплакана країна.
На місці серця – лиш одна руїна,
Бо власними дітьми чомусь забута,
Хоч волею і кровію здобута
І доля, і історія її…
Душа Вкраїни все ще у вогні.
Розтерзана на шмаття, вщент розбита
Навколішках і мова, слізьми вмита.
Плекана матір’ю, шанована і батьком,
Нащадками засвоюється важко.
І плаче бідна, чути її стогін…
Та лине суржику навколо гомін.
Розділено на кусні Батьківщину!
Чи відчуває хтось свою провину?
Байдужі діти , що занапастили,
Що власними руками матір вбили.
Втоптати лиш надію не вдалось…
Надіюсь, що хоч це ще збереглось.
Настав час знову нам з колін вставати,
І найріднішого уже не продавати!
Бо чуєте: ми - українці – патріоти!
Не спімо, браття! Знову до роботи!
Борімося, вперед ідемо!
Ми славу Україні віднайдемо!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479658
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2014
автор: Причинна