Пухнаста ніжність котиків вербОвих…
Не руш її! Над золотим пилком
Уже дзижчать старАнно перші бджоли,
Метелик жовтим промайнув крилом…
Ще холодно. Трава не зарясніла.
Ще березень морозом налякА.
Вони цвітуть так лагідно, так мило,
Погладити – так тягнеться рука…
Вдихнути. І про паморозь забути,
Що на волоссі висіває сніг…
ВербОвий цвіт до серця пригорнути…
Цей промінець весни – як оберіг
Від відцвітання… Як бажання – ЖИТИ!
Наперекір морозам злим – цвісти!
Кохати жінку, і життя любити,
Кущем добра для когось прорости!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479313
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 14.02.2014
автор: Ірина Лівобережна