Стискало небо рученьками очі.
Не плакало,то з снігом дощ ліпив
Півхолод,що стискав душу щоночі.
І сльози по обличеньку котив.
Стискало небо,мружилось від сонця.
А Янголята стукають у рай,
Відкрив Петро малесеньке віконце,
А навкруги такий зелений гай...
Протягло небо рученьки у пекло,
Там теж трава,лиш не ідуть дощі.
Там сонця мало,хоч так тепло,тепло,
Лиш не сміються людоньки,сумні.
У чім причина?Там ростуть і квіти,
Трава зелена,хвірточка рипить...
Гуляють там дорослі,старі,діти...
Та лиш душа у них мало болить...
У чім причина?..Знають,що то пекло,
І усмішки немає на лиці.
Мале хлоп'я цвяхи в пісок потовкло,
І міцненько тримає у руці.
Така ж трава...Чи можна поміняти
Колись житло?Піднятися у рай?
Відкрити хвіртку?..Душу розміняти?..
Сказати Янголятку:зачекай...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479249
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.02.2014
автор: Відочка Вансель