В твоєму тілі куля і батіг,
Точений спис, осколок від гранати.
На твої груди меч булатний ліг,
Тебе не раз хотіли поховати.
Ти воскресала. Піднімалась. Йшла.
І помсти в своїм серці не носила.
Тому, мабуть, і воленьку знайшла,
Вернула славу, честь свою і силу.
І ось ти ситно, тепло зажила.
Приспали твою пильність воріженьки.
Скарби із скрині вигребли до дна,
Прокладені розбили доріженьки.
Прозріла ти. Та правда утекла
І вимісила ноги у болоті.
Її наздоганяла, та дарма.
Брехня кийком сікла тебе по роті.
Та ти не здалась. Вийшла у красі
і "Ще не вмерла..." дзвінко заспівала.
Затрясся трон - не піднялись князі.
Тоді ти лати бойові убрала.
За те й пролили буйну твою кров,
Твій цвіт найкращий дротом обкрутили.
Воспрянеш ти із честі й молитов.
І дай же Бог, щоб не згодились вили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479069
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.02.2014
автор: Крилата (Любов Пікас)