А знаєш...,
я, як в дитинстві, осені боюсь...
боюсь, щоб клекіт журавлів сплохав душу...
я сонцю,
що сховалось у червону ружу,
знов про повернення тих журавлів молюсь
не вірю я, що їх віддасть весна!
Прибудуть нові... Сонце стане білим...
І не зігріє більше мого тіла,
пробудить все,
лиш не торкнеться мого сна
менеться все...
прикрасить коси яблуневий цвіт,
багрянцем осінь огорне дбайливо...
я як в дитинстві все іще ревниво
дивлючь на цей безмежний, дивний світ
не знаю я, чи я у нім чужа?
І чи віршів бурштинові краплини
зриваються востаннє на папері нині?
Чи заговорить у мені весна?
Я й досі сплю...
і бачу чужу осінь ...
і хтось тепла у мене знову просить...
та не зігріюсь нині я й сама...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479032
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.02.2014
автор: НеГа