Той світ навколо.
Світ, що вирує, шумить,
віддається гомоном всередині.
Інколи ти просто не розумієш
скільки всього невіданого
перед тобою.
Ти починаєш мріяти, думати...
і падаєш далеко у невагомість.
Там ти знаєш,
що вже спокійно і
нічого не варто боятися.
Там ти сам на сам
перед зорями.
Вони дивляться на тебе,
говорять осяяним промінням,
що варто лишень прокинутись –
і ти побачиш справжній світ...
Я прощаюсь із вами, зорі.
Сьогодні я вирішую йти від вас,
лишень для того,
щоб колись досягти вашої висоти.
Любі мої зорі.
То побажайте ж мені
нестримної надії та сили.
Любі мої зорі…
Я відчиняю двері до нового і
справжнього життя.
І воно не таке,
як ми бачимо його щодня.
В тому справжньому
тримаються за руки,
посміхаються і підтримують.
Там немає різниці у речах,
там є різниця лише у серцях.
Те життя гомонить не містами,
а свіжим вітром.
Люди.
А люди там щирі.
До нестями...
І тоді я згадую інше,
оте саме,
звичне для усіх.
Де вимірюють один одного
грошовим оком.
Де гомін міст
розриває подихи вітру.
Де не тримаються за руки, а
ламають їх.
Де не хочуть інакше.
Де йдуть за натовпом.
Де не берегтимуть душі.
І я згадую, розуміючи,
що то не життя зовсім.
То існування...
О, любі мої зорі, я повертаюсь
у звичне для усіх життя,
таке тьмяне і сіре,
щоб потім відчинити двері
до справжнього.
Я не зможу відчути щасливого буття,
залишивши повну темряву, знаючи,
як вона вбиває саму себе.
О, любі мої зорі,
я йду від вас,
лишень для того,
щоб колись досягти вашої висоти...
Я повертаюсь і будую життя.
Не існування.
Сподіваюсь на твоє плече.
Без тебе нічого не вийде.
Відкрий очі.
Ввімкни серце.
Кожен потрібен.
Кожне плече.
І тоді справжнє стане,
дійсно, Справжнім...
Коли ми разом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478408
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.02.2014
автор: Катя Черемнова