Веселковий край

1
   
Батьківська  земле,  краю  веселковий!
О,  Глу́хівщино  рі́дная  моя!
Святиться  у  віках  твоє  ім’я  –
Твої  легенди  оживають  знову…

І  я  від  цього  дихаю  й  живу:
Шукаю  щастя  в  аріїв  поході,
Несу  для  тебе  світлу  корогву,
Радіючи  і  Богові,  й  природі.

Буджу  весною  вічні  перелоги,
І  сію  знов  надії  та  тривоги,
Плекаю  милій    вишню  та  калину,

Вклоняюся  із  воями  землиці,
Гартуючи  слова  твердіші  криці:
«З  тобою  моє  серце    кожну  днину!»

2

«З  тобою  моє  серце    кожну  днину!»  –
Руси́ч  клянеться,  ідучи  на  чати,
І  хрестик  Божий  пише  сину  мати,
А  ніч  будує  поміж  ними  стіну.

Ріка  мигтить,  мов  музика  казкова,  
Тополі  хочуть  зупинити  хмари  –
Повзуть,  мов  тіні,  до  ріки  татари,
Щоб  у  ясир  слов’ян  схопити  знову.

Під  ранок  сон  розірвуть,  мов  шуліки,
Село  запалять,  розтовчуть  навіки
Та  в  бранці  візьмуть  матір  і  дитину.

Під  сміх  і  глум  зламають  їхню  долю  –
І  довго  буде  чути  Дике  Поле:
«На  крилах  дум  завжди  до  тебе  лину!..»
 
3

«На  крилах  дум  завжди  до  тебе  лину!..»  –
Шепочуть  трави  понад  Чорним  шляхом,
А  мати  облітає  сивим  птахом,
Усі  стежки,  які    украли  сина:

То  чайкою  кигиче  на  лимані,
То  виграва  в  Багдаді  на  тимпані,
То  промовля  сурою  у  Корані  –
Та  плаче-кличе  сина  до  Есмані.

І  син  почує:  плаче  рідна  мати,
Ріка  гукає,  звуть  і  поле  й  хата  –
І  шелестить  трава  на  рідній  мові…

Він  всім  єством  летітиме  додому,
Долатиме  неволю,  болі,  втому,  
Усе  життя  шукаючи  у  слові.

4

Усе  життя  шукаючи  у  слові,
До  тебе  йдуть  історики  й  поети:
В  літописі,  у  книзі,  у  газеті  –
Твоє  будення  й  дні  твої  чудові.

Квітуєш  ти  при  Віщому  Олегу,
Княгині  Ользі,  сину  Святославу,
При  внуках  їх  ти  пожинаєш  славу  –
І  для  Русі  стаєш  ти  оберегом.

Орді  всілякій,  полчищу-наброді
Твій  щит  і  меч  стає  на  перешкоді  –
І  сонце  на  клейнодах  виграває.

Ти  єсть  князівство  в  силі  і  у  дусі,
Перлина  світла  Київської  Русі,
Мій  материнський  і  дідівський  краю.


 
5

Мій  материнський  і  дідівський  краю,
Моє  село  –  Березо  моя  мила,
В  тобі  зросли  душі  моєї  крила  –
Тобі  слова  найкращі  я  плекаю.

Нехай  в  житті  тобі  завжди  прибуде,
Любов  та  мир  хай  сіє  кожна  хата,
Хай  виростають  в  Господі  малята,
Та  ще  про  те  хай  знають  добрі  люди,

Як  до  млина  купця  Марка́  Кимба́ри  
З  усіх  усюд  воли  тягли  мажари
За  борошном  на  будень  і  святки.

Прибулим  жорна  вимовляли  в    тему:
«Оце  село  Березою  ми  звемо,
Козачий  роде  з  Е́смані-ріки!»


6

Козачий  роде  з  Е́смані-ріки,
З  Тополі,  Ло́кні,  Обести́,  Клеве́ні,
Смоле́ні,  Лапуги́  і    Мураве́йні,
Святи  нащадкам  всі  свої  стежки!

Хай  син  і  внук  черпають  сил  у  тебе:
У  ясних  вод  і  зоряного  млива,
Де  малюками  споглядали  диво,
Як  сон  пухкий  дарує  сонцю  небо,

Де  у  джерел  просили  предків  сили,
Де  цілувались  вперше  і  невміло  -
Ріці  звіряли  серце,  і  думки.

Ріка  в  ту  мить  торкалася  до  тіла,
І  тихо  промовляла-хлюпотіла:
«В  тобі  дзвенять  сивіючі  віки!»


7

В  тобі  дзвенять    сивіючі  віки,
Кує  зозуля  на  чотири  броди,
І  Бога  прославляють  твої  води
Та  квіт  земний  збирають  рушники.

Ти  так  прекрасна,  рідна  Глухівщи́но,
Хоч  ти  пізнала  долю  нелегку  –
Із  короваєм  в  житньому  вінку
Ти  ждеш  гостей,  мов  молода  дівчина.

Ти  рада  тим,  хто  йде  до  тебе  з  миром,
Даєш  ти  всім  любов,  надію,  віру
Та  музику  пісенного  розмаю.

Як  тільки  Бог  дарує  зустріч  знову,
Спішу  до  тебе,  краю,  на  розмову  –
І  кращого  від  тебе  я  не  знаю.


8

«І  кращого  від  тебе  я  не  знаю!»  –
Вітають  поле  глухівські  дівчата,
А  з  ними  златодзвони  дишуть  свято
І  Бога  просять    доброго  врожаю.

Звенигора  всміхається  до  сонця:
На  Про́копа  ряхтить  колоссям  жито  –
Отож,  мій  краю,  будем  знову  жити!
Коли  Святвечір  прийде  до  віконця,

І  в  Ду́найці,  Шали́гіно,  Сварко́ві,
У  Слоу́ті,  Полошках  чи  Мацко́ві
Звізду  святую  знов    нестимуть  діти,

Спасителю  співатимуть  осанну,
Казатимуть,  схилившись  у  пошані:
«Ти  дарував  і  сонце,  й  небо,  й  квіти!»


9

Ти  дарував  і  сонце,  й  небо,  й  квіти
Митцям  палітри,  слова,  пісні,́  звуку,
У  Бога  ти  молив  для  них  науку,
І  благо  дав  –  святу  любов  творити,

Щоб  жив  народ  у  музиці  казковій,
Як  Березовський  жив  і  жив  Бортнянський,
Як  осягли  Павловський  і  Миславський
Народну  мудрість  у  добірнім  слові.

Ти  пензля  дав  художнику  Лосенку,
Ти  надихнув  «Щоденника»  Ханенку  –
Ти  центром  був  мистецтва  і  освіти.

Тут  свою  «Хроніку»  писав  Маркович,
Тут  мовили  Довженко  і  Дівович:
«Ти  вчив  мене  співати  і  любити!»


10

Ти  вчив  мене  співати  і  любити  –
І  не  забуду,  краю,  я  ніколи,
Як  через  річку  йшов  колись  до  школи,
Де  деревам  рум’янив  ранок  віти,

Як  земська  школа,  що  дідів  навчала,
Мені  казала:  «Підростай  повище!»
Там  за  вікном  забуте  кладовище
Перерву  кожну  з  миром  зустрічало.

З  могил  отих,  мов  квітом  барвінковим,
Господь  знімав  забутості  окови,
Як  гралися  школярики  малі,

Тож  предки  посміхалися  малятам:
«Їдальня  зве  вас,  дітки,  скуштувати
Дарунок  Божий  –  хліба    на  столі!»


 
11

Дарунок  Божий  –  хліба    на  столі  
Поставила  Марія-Магдалина,
Всім  серцем  жде  свого  Мазепу-сина,
Схилившись  молитовно  у  хвалі:

Син  жертвує  і  Господу,  і  краю,
Хоч  гетьманує,  мов  іде  на  лезі  –
З  його  ж  руки  бо  виріс  храм  в  Березі,
Що  кращого  і  в  Києві  немає…

А  прийде  час  –  забудуть  Магдалину,
Мазепу  проклянуть  на  всю  країну,
Та  ще  й  народ  притиснуть,  мов  блощицю.

А  храм  в  селі  стоятиме  у  Бозі  –
Онуку  дід  казатиме  в  тривозі:
«В  знаменні  хреснім  тут  підняв  десницю!»


12

В  знаменні  хреснім  тут  підняв  десницю
Бджоляр  на  пасіці  в  годину  гожу,
Узрівши  на  іконі  Матір  Божу
Та  в  місці  чуда  –  дивную  криницю.

Ікона  і  криниця  лікували,
Давали  віру,  сили  і  надії,
Тут  небеса  відкрилися  святії  –
То  Глинська  пустинь  для  народу  стала…

І  сила  краю  більша  кожну  днину,
Як    Мати  Божа  зцілює  людину  
І  віри  надає  міцнющу  крицю.

Тут  з  року  в  рік  говорять  люди  знову:
«У  цім  краю  пізнав  я  Боже  Слово,
Пізнав  тут  Глухів  –  гетьманську  столицю!»


13

Пізнав  тут  Глухів  –  гетьманську  столицю
І  центр  культури      увесь  мир  хрещатий,
Бо  світло  віри  гріє  твої  хати,
І  Бога  славлять  церкви  та  каплиці.

Твої  театри  світу  стали  гідні,
Бо  в  них  жили  трагедії  Шекспіра,  
Вітали  тут  Мольєра  і  Есхіла  –
І  Глухів  був  у  Римі,  Празі,  Відні…

Боровся  Скоропадський  тут  за  волю,
А  Полуботок  вмер  за  кращу  долю,
Сконавши  в  петропавлівській  імлі.

Апостол  з  Розумовським  у  цім  герці
На  вірність  присягали  усім  серцем:
«Вклоняюсь  тобі,  краю,  до  землі!»


14

Вклоняюсь  тобі,  краю,  до  землі,
Що  дарував  життя  своєму  сину,
Що  ти  навчив  любити  Україну,
Даючи  сил  з  роси,  води,  ріллі.

І  голос  твій  у  серці  моїм  чути,
І  Глухів  у  душі  моїй  співа  –
І  небеса  вітають  ці  слова,
Як  води  рік  віта  старий  Славута.

І  дух  Терещенків  з  тобою  нині,
Твої  церкви  вітають  ранки  сині
Та  благодать  у  Бога  просять  нову,

Щоб  пожарища  та  лихі  навали
Ніколи  твою  долю  не  ламали,
Батьківська  земле,  краю  веселковий.
 

15

Батьківська  земле,  краю  веселковий!
З  тобою  моє  серце  кожну  днину  –
На  крилах  дум  завжди  до  тебе  лину,
Усе  життя  шукаючи  у  слові.

Мій  материнський  і  дідівський  краю,
Козачий  роде  з  Есмані-ріки!
В  тобі  дзвенять    сивіючі  віки  –
І  кращого  від  тебе  я  не  знаю.

Ти  дарував  і  сонце,  й  небо,  й  квіти,
Ти  вчив  мене  співати  і  любити
Дарунок  Божий  –  хліба    на  столі.

В  знаменні  хреснім  тут  підняв  десницю,
Пізнав  тут  Глухів  –  гетьманську  столицю,  
Тобі  вклоняюсь,  краю,  до  землі.


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478127
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.02.2014
автор: Grigory