Як жаль, що ми з тобою не боги,
Лише актори на підмостках слова!
Ні листям лавру, ні жалем терновим
Взаємні не окупляться борги.
Ніколи не втамується земним
Жага причастя словом і нектаром.
О вічносте, – невидимий олтарю!
Солодший меду твій жертовний дим…
Проходять дні – фантоми без імен.
Кохання, мов руїни Колізею, –
Ні мертве, ні живе. Струну Орфея
В душі рубає невблаганний меч.
І стигне біль у серці янтарем,
Фальшує вітер піднебесні ноти.
Ми, як боги, пізнаємо висОти,
Не спивши тілом із хмільних джерел…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477899
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2014
автор: Лілія Ніколаєнко