В місті стояв дивний спокій,тиша,які заворожували,зачаровували;люди перетворились на рухомі фігури - без почуттів,думок...;все,що залишилось -тільки спогади,які прокручувались в голові наче старий фільм...Жодних емоцій,- Ти в полоні часу,який зупинився...
Щоб вирватись із замкнутого кола необхідно дещо більше,а ніж сіра реальність - потрібен сплеск,вибух неймовірної сили любові,пристрасті,що виходитимуть із глибини самого серця,проте не Твого,а Його...І тільки це врятує Твою загублену душу...
Та,нажаль,те що має врятувати Тебе із безодні,ув'язнює в ній кайданами Долі...Спасіння самотнього серця стало нав'язливою ідеєю,залежністю і в кінці кінців хворобою.Ти визнаєш,але нічого не можеж вдіяти,...а може просто не хочеш?...
Ілюзія мертвого міста стала "Твоїм домом",в який Ти боїшся когось впустити,-щоб не порушити гармонію "досконалої самодостатності",породженої...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477591
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.02.2014
автор: Ванда Потьомкіна