Здалось на мить,
ти обійняв мене за плечі
і ніжно так до себе пригорнув,
і час свій відлік зупинив.
Чи може він заснув,
щоб додивилась я чарівний сон,
що наче наяву, яким я дихаю,
яким живу? Вбираючи наснагу,
тобі на груди голову хилю.
Зігрій мене, шмагає вітер
всечасно доленьку мою,
у теплій усмішці злітає шепіт:
- Всім серцем я тебе люблю.
Люблю, коли заходить сонце
й ховає темна нічка
останній промінь в рукаві,
коли світанок рожевощокий
пробуджує усе живе о цій порі
й приходить день новий
і ти у ньому зі мною поруч.
Не підкоряючись ні одному
відомому, логічному закону,
ти у душі моїй, в мені.
Зникають привиди німі,
впокорено-підкорена,
із всесвіту глибин,
з Ґрааля вічність п’ю.
06.02.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477529
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2014
автор: Валентина Ланевич