В час розпогодження після сонцесяйної зливи
Ніхто й думати не могло,
Бо приглушено його доступ до царювання,
Допоки у світі існує щось.
Але так і щезає уся за(з)(щ)емленість,
Коли пориваєш із простором,
Схлипуючи повз напівсонні рядки.
У тобі пророщеними зернами вірує
Тиша, у тобі вона причаєна,
Мов перед стрибком,
Хоча твої побілілі вуста пустоцвітом, позакольором
Проголошують перемогу,
Ту чарівливу хвилю,
Той час, коли ти пориваєш із
Диханням.
І якщо душа є, то вона – лише в останньому подихові,
Який мав би словом бути,
Але забракло сил.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477448
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2014
автор: Олена Ганько