Світ в якому хочеться любити

Десь  далеко,  у  мину́лім  часі,
Народилось  сонечко  мого  життя,
Загубившись  у  тривалім  вальсі,
Йде  воно  дорогою  свого  буття.

Воно  надіюсь  буде  тихе,
Розумітиме  й  даватиме  тепло,
Хоч-би  не  сталось  щось  ли́хе,
І  це  сонечко  мене  таки  знайшло!

Знайшло  б  як  можна  швидше,
Бо  я  ж  чекаю  вже  дуже  давно,
І  тоді  одразу  стане  ближче,
Світанок  в  світі,  що  через  вікно.

У  світі  де  є  стільки  горя,
Де  час  іде  так  навпаки!
Що  хвилі  голубого  моря,
Відтворюють  в  пісках  чиїсь  рядки.

Рядки  людей,  які  там  не  ступали,
Людей,  які  живуть  зовсім  не  там!
Людей,  яких  ще  не  кохали,
Й  дітей,  таких  байдужих  дам.

Дам,  оти́х  що  люблять  гроші,
Гроші  таких  мізерних  людей!
То  скажіть  же,  чим  вони  хороші?
Купюри  зла  й  розкиданих  ідей.

Ідей,  що  люди  забували!
Коли  ступали  сходами  буття,
Й  людей,  котрі  душу  дарували,
І  отримували  у  відповідь  урок  життя.

Урок  такий  болючий  і  жахливий!
Такий,  що  серце  навіть  розриває!
Урок  такий,  що  злякається  й  сміливий,
А  доброму  у  серце  злості  підливає.

Підливає  так  точно  й  помаленьку,
Що  набридає  існування  на  Землі!
Та  не  лякайте  Ви  хоч  неньку,
Ви  ж  для  неї,  наче,  діточки  малі.

Наче  сонечка,  що  сходять  спозаранку!
Наче  зірочки,  що  світять  усю  ніч!
Наче  гомін  птахів  на  світанку,
Наче  розмова  з  коханим  віч-на-віч.

З  коханим,  який  сказав  що  не  покине,
З  чоловіком,  що  тримає  слово  все  життя!
З  людиною,  яка  сама  швидше  загине,
Ніж  відправить  клятву,  кудись,  у  небуття.

Клятву  -  бути  разом  навіки!
В  радості  і  в  горі  й  взагалі!
Клятву,  яку  розірвуть  лиш  музики,
Коли  загубиться  він  в  сивій  млі.

У  млі,  з  якої  ще  ніхто  не  повертався,
У  млі,  яка  існує  десь  не  тут!
Він  зрозуміє,  як  же  сильно  закохався,
І  стане  янголом,  що  звільни́ть  її  від  пут.

Від  пут,  що  сильним  негативом,
Примушують  страждати  й  бути  в  самоті,
І  світ  -  наповнить  позитивом,
Що  щастя  й  радості  вистачатиме  в  житті!

Вистачатиме  всього,  будь-де,  завжди!
Захочеться  кохати  вірно  й  сильно!
Ти  лиш  не  лети  -  зажди!
У  світі  ти  ще  відчуєш  себе  вільно.

Ти  ще  захочеш  в  ньому  жити,
Й  батькам  онуків,  багато  привести!
Збудуєш  світ,  в  якому  хочеться  любити,
Світ,  де  колись  житимемо  всі  МИ!

26.04.2013

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477024
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2014
автор: Сержак